Останнім часом нашим митникам (та й усім нам) особливо щастить: не так давно було знайдено у тамбурі вагону древні ікони, тепер – Патерик… Цікаво, на яку знахідку тепер можна чекати?

Стаття Г.Кривенко “Храм допоможе відродитися Одесі?”, присвячена відновлюваному одеському Спасо-Преображенському собору, вийшла в “Молоді України” за 18.03.2004 р. Цей матеріал є фактично розповіддю одного з авторів проекту відновлення храму – кандидата архітектури Володимира Мещерякова – про святиню, а також про деталі його відновлення. “Наш храм, за виданою до 100-річчя Спасо-Преображенського собору книгою, вміщував до 12 тисяч парафіян, - такими словами починається стаття. – Площею він був більший, ніж храм Христа Спасителя, а розмірами значно менший. Там верх маківки 105 метрів - у нас висота дзвіниці 77 метрів. Але гіпотеза про те, що відтворення храму допоможе відродитися місту, значною мірою вже реалізована. Одесі повернуто традиційний силует, втрачений із зруйнуванням собору… У газеті наводиться одна цікава деталь, яка сталася після руйнації собору. Виявляється в зв'язку з зруйнуванням храму “Радянському Союзу довелося платити великі штрафи, бо вносилися зміни в лоції всього світу, оскільки собор був головною домінантою міста, за якою орієнтувалися кораблі, що йшли на Одесу”.

Відтепер відроджена святиня буде мати дзвіницю, оснащену сучасними курантами. “З'явилися 14 дзвонів, на замовлення Чорноморського православного фонду відлиті фірмою братів Циторас у Греції. Великий, набатний дзвін, не бере участі в музиці, важить 4200 кг, звучить як нота соль малої октави. Камертоном перевіряли - відповідає цій ноті. Крім того, є 13 музикальних дзвонів, за допомогою яких можна грати різні православні мелодії. Зараз маємо 24, за згодою єпархії відібрані отцем Антоніном і закладені в пам'ять комп'ютера, який є в соборі. Можна їх програвати. Крім цього, закладено 30 православних візантійських мелодій. Ще в Греції була можливість занести їх у пам'ять комп'ютера. І тепер по дві хвилини, о 12-тій і о 19.10, грає музика дзвонів.

У цій же кімнаті, де комп'ютер керує системою звучання, встановлені й електромолотки. Просто там, де люди, можуть бути помилки, а тут воно точно працює. Антена приймає сигнал супутника, коригує час на годиннику. Так що, можна сказати, це найточніший годинник у місті”.

На відміну від попереднього, у новому соборі з’явиться ще нижній храм на честь одеського святителя Інокентія Борисова, “який наприкінці ХІХ століття дуже багато зробив, щоби цей собор набув такого вигляду, який ми хочемо відтворити, і за підручником якого й досі навчаються в православних семінаріях. Нижній храм буде оформлений не в академічному, а в канонічному стилі - ХІ-ХVІ століття”.

Можна надіятись, що завдяки подібним публікаціям у читачів буде підвищуватися інтерес до визначних архітектурних і духовних перлин нашої землі, особливо тих, що колись були знищені.

Газета “Труд – Украина” за 17.03.2004 р. умістила статтю С.Прокопчука “Сила мощей Ильи Муромца”, в якій розповідається як про цього відомого угодника Божого, так і про феномен святих мощів взагалі. “Вот уже сотни лет его останки хранятся в одной из рак Ближних пещер Киево-Печерской лавры, - так починається розповідь про подвижника. – В лучах свечи, играющей отблесками по низким сводам глиняных подземных лабиринтов, рака казалась тесноватой для богатырской комплекции Муромца. С помощью антропометрических исследований было установлено, что Илья Муромец действительно обладал огромной силой, а ростом был под 180 сантиметров. Проведенные на печи “30 лет и 3 года” (ученые считают, что из-за болезни позвоночника), стали причиной физиологических изменений организма – утолстился череп, увеличился размер кисти по сравнению с длиной плеча”.

Тут же описуються чудодійні властивості лаврських печер, які сьогодні очевидні для будь-кого. “Некоторые сведения, просочившиеся из материалов государственной комиссии по исследованию мощей, сотни лет покоившихся в пещерах лавры (комиссия работала еще в 80-х годах), открывают поразительные вещи. Скажем, семена пшеницы или других зерновых, побывавшие возле мощей, отличаются повышенной (на 15-20 процентов) всхожестью и ускоренным развитием. Эксперты доказали, что останки монахов-подвижников, покоившихся в пещерах, обладают сверхъестественными свойствами: самостерилизацией, отсутствием разлагающих бактерий. В мощах не отмечены процессы гниения, они лишь усыхают, а главное – в них сохранился белок, который присущ только живому организму. В засекреченных в свое время выводах ученых так и сказано: не подвергаются разложению, потому что остаются живыми. Температура костей святых угодников близка к температуре здравствующего человека”.

У цьому ж номері “Труда” у статті Н.Лєскової “В гости к апостолу” розповідається про шановане православним світом місце, пов’язане з земним життям апостола Симона Кананіта. “В Новом Афоне (это, напомним, в Абхазии) есть храм, построенный во времена раннего христианства – почти 15 веков назад. Он назван именем Симона Кананита, к иконе с его изображением идут паломники со всего света. Это небольшое крестово-купольное сооружение из серого камня, в алтарной части которого покоится прах самого святого”. У статті розповідається про те, як виглядає сьогодні те місце, де жив святий апостол. “Путь к знаменитой пещере неблизкий: от монастыря приходится долго подниматься в гору. Узкая крутая тропинка то упирается в скалы, то зависает над пропастью. Дух захватывает. А ведь Симону приходилось проделывать этот путь не один раз на дню… Когда кажется, что конца этому не будет, под ногами вдруг появляются аккуратные каменные ступени, ведущие к арке в скале. Над входом – каменный крест…