Сергій БАРШАЙ
На третьому тижні посту преса уже втратила інтерес до “пісної” тематики, а до “великодньої” ще далекувато. Тому матеріали, які вийшли на сторінках світських газет про релігійне життя, не можна якимось чином віднести до цієї пори року. Чомусь було обійдено увагою заходи, приурочені до ювілею Тараса Шевченка, організовані Православною Церквою. У газеті “День” за 11.03.2004 р. вийшов традиційний зарубіжний огляд релігійних подій, підготовлений журналісткою К.Гудзик. Якимось чином “так сталося”, що на цей раз журналістка “пожаліла” православних, і на них не було жодної критики. З чотирьох повідомлень лише одна була на “православну” тематику і розповідала про структурні зміни в Священому Синоді Вселенському Патріархаті (журналістка чомусь постійно замість традиційного титулу “Вселенський” вживає слово “Екуменічний”). Як відомо, віднедавна Синод цієї Церкви став наполовину складатися з осіб – негромадян Туреччини. Хоча до останнього часу це було обовязковою умовою з боку турецької влади. Одне повідомлення – з життя католицької Церкви (про скаргу лідера італійських мусульман до суду на папу римського). Інші дві інформації – про передвиборну боротьбу в США і про рішення французького суду відносно заборони носити в школах “релігійні символи”. Хочеться висловити надію на те, що релігійні огляди, які щотижня друкуються в “Дні”, дійсно стають неупередженими і будуть обєктивно розповідати читачам про життя віруючих на планеті. У замітці А.Федориної “Явлення Христа народу”, уміщеної в “Україні молодій” за 11.03.2004 р., іде розповідь про недавню вдалу операцію українських митників. У тамбурі поїзду “Москва – Київ”, на дні бункеру з вугіллям, було віднайдено три ікони XVII – XVIII століть загальною вартістю 267 тисяч гривень. Як повідомляє газета, “Згідно з вимогами Мінської конвенції про правову допомогу та згідно з рішенням Генеральної прокуратури України, українські правоохоронці повернули російським колегам цінності, а також передали матеріали кримінальної справи, що була порушена за фактом контрабанди”. Остання подія є тим більш цікавою, що приблизно рік тому на цьому ж залізничному маршруті митниками було знайдено ікони, що перевозилися… також у вугіллі.Якщо факт знайдення ікон має виключно кримінальний характер, то історія про іншу унікальну знахідку – є більш романтичною. Газета “Труд – Украина” від 10.03.2004 р. у статті С.Кудряшова “Четьи-Минеи” в переплете истории” розповідає про знайдення в Уфі “Міней”, які, за всіма ознаками, вийшли з друкарні Івана Федорова (тільки невідомо, з якої саме). На щастя, книга має досить гарний вигляд: “Экземпляр “Четьи-Минеи” очень хорошо сохранился. На книге целы даже бронзовые застежки. Только растрескался кожанный переплет, видимо, от перепадов температуры. Судя по виду, это вполне может быть сборник житий святых, изданный в 1580 году первопечатником Иваном Федоровым”. Історія знайдення раритету – дивовижна. Виявляється, цілу купу старих книг при зносі старого будинку, що до реворлюції належав настоятелю місцевого кафедрального собору, знайшли звичайні робочі. Коли про це дізнався місцевий любитель антикваріату Василь Мусатов, він відразу захотів їх оглянути. Побачивши серед них “Мінею”, як пише газета, “Василий Мусатов за ценой не постоял – отдал бригадиру за “книжный клад”, как он и просил, четыре бутылки водки и два кило варенной колбасы”. У газеті “Столиця” за 12.03.2004 р. розповідається про сьогоднішні “будні” жителів Чорнобильської зони (стаття М.Хрієнка Вікно в Зону”). Поміж інших особливостей сьогоднішньої зони, звичайно, автор не міг оминути увагою відроджений Свято-Іллінський храм Чорнобиля, який недавно пережив своє друге народження, а також про його настоятеля священика Миколу Якушина. “На високій Замковій горі Свято-Іллінська церква видається космічною ракетою перед старотом у глибини Всесвіту. Церква відремонтована і відреставрована. Корінні жителі Чорнобиля кажуть, що цю вкрай необхідну роботу зроблено завдяки енергії й наполегливості отця Миколи. Після аварії на Чорнобильській АЕС Микола Якушин разом із сімєю був евакуйований за межі Чорнобиля за межі 30-кілометрової зони. Мав хорошу роботу. Але як глибоко віруюча людина отримав спеціальну духовну освіту, став священиком і разом з дружиною Любовю повернувся назад у Чорнобиль, аби врятувати від руйнування Свято-Іллінську церкву, бо дах на ній почав протікати, на банях похилилися хрести. Цю церкву отець Микола любив з дитинства, і про те, як зумів знайти кошти на її капітальний ремонт, можна написати цілу повість… - Свято-Іллінська церква в Чорнобилі, - говорить отець Микола, - була й залишається символом духовності, надії на відродження не тільки нашого рідного міста, а й усіх покинутих сіл. Мене радує те, що до цього храму разом із старими людьми приходять молоді”. |
|
