На минулому тижні відзначався день пам’яті одного з найшанованіших святих Православної Церкви – святителя Миколая Мірлікійського. Українська преса досить активно відгукнулася на цю подію. Матеріали на тему свята були найрізноманітнішими: фрагменти з біографії святого, розповіді про традиції святкування цього дня, описи найвідоміших Свято-Микільських храмів тощо. “Майже в кожній християнській оселі є ікона святителя Миколая Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських – пише газета “Молодь України” за 19.12.2003 р. (стаття “Великий предивний чудотворче…”). – Нема на нашій землі віруючої душі, яка б не горнулася до нього. Про цього великого святителя знають не тільки дорослі, а й діти і з нетерпінням чекають, що їм принесе у свій день святий Миколай…
19 грудня за новим стилем 343 р. святитель навіки спочив. Нетлінні мощі його прославляються й досі різними чудесами. Святителі Лікійські з безліччю православного народу поховали його тіло в соборному храмі Мир. Пізніше мощі його перенесли до міста Барі (Південна Італія)”.
В “Україні молодій” за 19.12.2003 р. (стаття Я.Музиченко “Будівничі до неба”) іде розповідь про найвидатніші храмові споруди в Україні на честь святителя Миколая. “Волинь, Поділля, Бойківщина, Буковина, Сіверщина і Київщина мають, ясна річ, самобутні архітектурні традиції. Отож і Миколаївські храми в кожному регіоні гарні по-своєму…
Новгород-Сіверський славився своєю Миколаївською церквою, збудованою 1760 року на пагорбі над Десною – на місці давнішого храму, знищеного під час нашестя монголо-татар…
Цього року минуло 225 літ від часу завершення будівництва дерев’яної церкви святого Миколи у волинському селі Стара Лішниця. Спершу вона була тризрубною, згодом до неї прибудували дзвіницю, вивершену чотирисхилим шатром з восьмигранною маківкою. Розписи на парусах зроблено вже у 1925 році…
Найдавнішою зі споруд Кам’янця-Подільського, що збереглися до наших днів, вважають Миколаївську церкву XIV століття, розташовану в колишніх вірменських кварталах Старого міста. Вона постала у 1348 році на місці більш давнього храму завдяки вірменським поселенцям”.
Д.Лавров у газеті “Сегодня” за 20.12.2003 р. (матеріал “Киевские чудеса святого Николая”) розповідає про київську топоніміку, повязану з імям Мірлікійського святителя.
“В дореволюционной топонимике Киева наиболее часто встречались местности, которые в той или иной степени были связаны с именем Николая - то ли Чудотворца, то ли самодержца, то ли просто талантливого человека.
Однако к святителю Николаю, архиепископу Мирликийскому, покровителю всех странствующих по суше и на воде, киевляне относились особенно тепло. Один из первых храмов в честь этого преподобного был возведен на Аскольдовой могиле еще во времена княгини Ольги…
Помогал чудотворец не только простым людям. Известно предание о великом киевском князе Мстиславе, сыне Мономаха. В 1113 году, охотясь, он заблудился в лесу близ Берестова и нашел нужную дорогу, благодаря сиянию исходившему от иконы святителя Николая, которая стояла на высоком пне. В память об этом событии Мстислав Владимирович основал тут Пустынно-Никольский монастырь”.
Атеїстична постреволюційна пропаганда жорстоко пройшла по храмам, зокрема тим, що носили ім’я святителя. “были уничтожены Пустынно-Никольский монастырь, Никольский Военный собор, храм Николая Доброго на Подоле, Николаевская церковь на Слободке. С разрушенными куполами стоял на замке гигантский Николаевский собор в Покровской обители, а двери храмов Николая Притиска, Николы Набережного и Николая Больничного (в Киево-Печерской лавре) были заколочены гвоздями. Та же участь постигла и Николаевский костел, в помещении которого устроили склад.
Несмотря на это, святой продолжал "жить" в названиях городских местностей, улиц и площадей. В топонимике столицы по сей день сохранились названия: Никольская Борщаговка, Никольско-Слободская, Притиско-Никольская и Никольско-Ботаническая улицы…
Имя Божьего угодника носили и некоторые правители. Посему в ХIХ веке Киев пополнился такими топонимами, как Николаевский Цепной мост, Николаевская улица (ныне - Городецкого), Николаевский парк (сейчас - Шевченко), Гавань императора Николая II”.
На минулому тижні в центральній пресі було опубліковано два інтерв’ю з православними архієпископами. Газета “Факты” за 17.12.2003 р. умістила бесіду журналіста Г.Піоро з Головою Синодального військового відділу УПЦ архієпископом Львівським і Галицьким Августином (назва “Архиепископ Львовский и Галицкий Августин: "Священнослужитель в армии может и за руль бронетранспортера сесть, и с парашютом прыгнуть"). Як пише журналіст в преамбулі до матеріалу, “Факты” “попытались выяснить, столь ли уж необходимы священнослужители в армии”.
Архієпископ зазначає, що “...армия – это часть нашего общества и в ней полностью отражаются все процессы, происходящие в государстве, в том числе и негативные... армия, как и государство, правительство, общество, должна не меньше самой Церкви быть заинтересованной в сотрудничестве. Если армия - это срез общества, то Церковь - его душа”.
Владика констатує, що “Сегодня перед священником двери воинских частей открыты. Солдаты и офицеры посещают храмы. Действует в войсках внутренних дел и военно-походная церковь. Опыт и статистика показывают, что в той части, где присутствует священник и есть комната для молитв, царит здоровая атмосфера, а сослуживцев связывают нормальные дружеские отношения”.
Далі архієпископ висловлює свої власні думки з приводу окремих питань: “Я не раз предлагал, чтобы в состав призывной комиссии вместе с военными, врачами обязательно входил и священник. Ведь есть такие вещи, о которых стесняются говорить и сами призывники, и их родители. Со священнослужителем же они не испытывали бы неловкости и могли бы высказать все, что их волнует. А тот, в свою очередь, мог бы порекомендовать, для какой службы годен молодой человек.
...я считаю, что священнослужитель должен быть с воином не только в храме Божьем, но и в учебном классе, на полигоне. Единственное, что священнику не позволяется, - это брать в руки оружие и стрелять в человека. А в остальном, полагаю, что священник в армии может и за руль бронетранспортера сесть, и с парашютом прыгнуть. Это только укрепит его авторитет”.
Друге інтерв’ю – з керуючим справами Київської Митрополії архієпископом Переяслав-Хмельницьким Митрофаном опубліковане в “Урядовому кур’єрі” за 16.12.2003 р. (назва “Відроджуються храми”). Серед різних проблем сьогодення владика, зокрема, порушує проблему викладання Закону Божого у загальноосвітніх школах. “Поки що це на рівні дискусії, але сподіваємося, з часом відповідний закон буде прийнятий і всі бажаючі зможуть на факультативному рівні вивчати Закон Божий. Ми впевнені, що це поліпшить моральний клімат у нашому суспільстві, особливо серед молоді. Нині співпрацюємо з недержавними навчальними закладами, де викладаються богословські предмети. Так, у Міжнародній кадровій академії відкрито богословський факультет і викладачі Київських духовних академії і семінарії читають лекції”.
Окрім цього владика розповів і про інші аспекти сучасної церковної діяльності: “Добрим знаком є й відкриття у ряді єпархій таких споконвічно притаманних церкві закладів, як будинки для дітей-сиріт, будинки для літніх людей. У багатьох лікарнях є лікарняні каплиці або храми, де священики надають духовну допомогу хворим. А нещодавно за згодою Бородянської райдержадміністрації у власність нашій церкві передано один з колишніх дитячих профілакторіїв, де ми відкриємо притулок для бездомних дітей, дітей-сиріт. Такі ж проекти існують і в інших єпархіях нашої церкви.
На загальноцерковному українському з’їзді у кінці травня була прийнята концепція місіонерського служіння Української Православної Церкви, яка передбачає діяльність у сфері релігійної освіти, катехізації, допомоги тим, хто шукає Бога, дороги до церкви. Тож на одному з останніх засідань нашого Священного Синоду було створено відділ з релігійної освіти, місіонерства і катехізації...
Найважливіша нинішня наша проблема - повернення релігійним громадам і організаціям церковного майна. Вийшло вже два укази Президента про це. На жаль, їх реалізація поки що йде з труднощами. Однак завдяки діям нинішнього уряду прийнято рішення про передачу будинків у Феофанії, які належали колись монастирю, також завдяки урядовій підтримці зберігся статус Почаївської лаври. Розв’язані і деякі майнові проблеми на території інших єпархій” – сказав архієпископ.
Тут же владика дав і загальну оцінку церковно-державним взаємовідносинам: “Загалом стосунки між урядом і церквою добрі, є взаєморозуміння. Щоправда, через відсутність деяких законодавчих актів ми не можемо розв’язати багатьох наших насущних проблем. На жаль, Верховною Радою відкладається прийняття нового проекту закону про свободу совісті. А це передбачає більші можливості для соціальної, доброчинницької діяльності церкви тощо. Але ми вдячні Богу і керівництву держави за розуміння проблем нашої церкви, за бажання їх розв’язувати”. |
