 | | |
Списком з неї благословив у XI столітті (1046 року) грецький імператор Костянтин Мономах свою дочку Анну, видаючи її за Чернігівського князя Всеволода. В XII столітті син Всеволода Володимир Мономах переніс цю ікону з Чернігова до Смоленська, тоді ікона й тримала свою назву — Смоленська. Вона була поставлена у соборному храмі на честь Успіння Божої Матері і там згодом, коли полчища ординського хана Батия підступили до Смоленська й збиралися заволодіти містом і розорити його, виявила свою чудесну благодатну силу.
Опинившись перед загрозою загибелі, жителі Смоленська зібралися у соборі і перед іконою «Одигітрія» зі сльозами молилися Божій Матері про допомогу. Вони наклали на себе строгий пост, сповідаючи свої гріхи й благаючи про помилування. І от опівночі церковний паламар почув від ікони голос: «Піди скажи рабу Моєму Меркурієві, щоб він у військовому одязі прийшов до храму».
Коли воїн Меркурій, дуже благочестива людина, з’явився, то від ікони почулося: «Угодник Мій Меркурій! Володар ординський хоче цієї ночі напасти на місто Моє з усією своєю раттю, але Я вблагала Сина й Бога Мого про дім Мій, щоб не віддав Він його у рабство вороже. Піди таємно від усіх у тил ворога – і силою Христовою ти переможеш. Я Сама буду з тобою, допомагаючи тобі. Але разом з перемогою очікує тебе й вінець мученицький».
Так і сталося: Меркурій убив воїна-велетня, на якого татари покладали більші надії, ніж на все своє військо, і милістю Божою вразив рать Батия, але й сам упав убитим.
У XIV столітті «Одигітрія» була перенесена до Москви, але століттям пізніше жителі Смоленська попросили повернути ікону своєму місту. Урочисто, з хресним ходом проводжали ікону з Москви і, відслуживши перед нею останній прощальний молебень на Дівочому полі, відпустили її у Смоленськ. А пізніше неподалік від місця прощання з іконою був побудований жіночий монастир, який зберігся і до сьогодні. |
