 | | |
“Священнослужителі Волинської єпархії разом зі своїми парафіянами по різних населених пунктах шукають дітей-сиріт і намагаються, чим можна, допомогти їм. Щоліта ми проводимо марафон по збору коштів для обездолених, у якому беруть участь триста двадцять три парафії нашої єпархії. Ми зберігаємо та підтримуємо хорошу традицію в місті Луцьку – проводимо благодійний концерт для дітей-сиріт. Найбільший зал обласного кінотеатру “Промінь” не вміщає всіх тих, хто хоче допомогти. За один вечір ми зібрали п’ятдесят сім тисяч гривень, які були розділені по сирітських будинках Волинської області. У Луцьку є будинок “Малятко”, в якому мешкають діти від року до трьох. За словами самих вихователів, їх знаходять у смітниках, під заборами, під дверима державних установ, на вокзалах і станціях метро. Як це не страшно звучить, але матері викидають їх відразу після народження, а добрі люди підбирають і передають до благодійної установи.
Ось уявіть собі, на Великі християнські свята традиційно в батьківському домі збирається вся родина: батьки, діти, онуки. А сироті нема куди їхати. Часто вони їдуть у ті будинки-сиротинці, де провели дитинство. Я не можу без сліз заходити до дитячого будинку, адже всі тут чекають свою маму. Буває, дитина підбіжить до незнайомої жінки і радісним голосом скаже: “Мама!”, і з якою прикрістю дивиться потім у слід тій жінці.
Сироту ніхто не приголубить так, як мама. Ось тому Православна Церква завжди, як мати, схиляла і вчення, і милосердя до дітей-сиріт. Особливо сьогодні, у наш час, коли одні багаті, другі бідні, а бездомні діти майже нікому не потрібні, я би хотів попросити всіх вас допомогти сироті – любов’ю, шматочком хліба, добрим словом, копійкою чи одягом. Дитина завжди буде пам’ятати про те, що ви виразили до неї свою небайдужість.
Мені теж Господь благословив таку долю. Не було року, як померла мама, коли ж мені пішов другий рік, помер і тато. Своє дитинство я провів із бабусею – її не стало, коли я пішов у шостий клас. Я до нині пам’ятаю тих людей з мого села, які постійно радили мені щось, які наставляли мене, тих добрих і мудрих вчителів, яких уже немає в живих.
Кожна сирота, яка відчуває тепло і ласку від сторонньої людини, ніколи про це не забуде.
Відкриємо свої серця для тих діток, яких називають сиротами. Розділімо з ними їхнє горе, нам не потяжчає, а, навпаки, стане легше від того, що дитина-сирота посміхнулася через нашу з вами любов і ласку”. |
