03.06.2005. ПОЛТАВА. Віруючі єпархії пом’янули священнослужителів, розстріляних 1938 року

2 червня 1938 року було розстріляно групу полтавських священнослужителів, а поховали їх в урочищі Триби поблизу обласного центру. Щороку біля пам’ятного знаку на місці поховання мучеників відправляються панахиди. Панахиду в день розстрілу новомучеників Полтавських відправив єпископ Полтавський і Кременчуцький Филип у співслужінні духовенства міста. З благословення владики, для прибуття численних паломників до місця жалобної відправи був виділений транспорт. Після богослужіння владика Филип звернувся до присутніх зі словом, присвяченим пам’яті мучеників. „Пам’ять про тих, хто загинув у часи атеїстичного свавілля, завжди залишається в наших серцях, — зазначив владика. — Ці люди своєю мученицькою кров’ю прославили Святу Церкву, саме їх авторитетом і молитвами ми й живемо сьогодні. Вічна пам’ять загиблим!”

03.06.2005. ВІННИЦЯ. Єпископ Филип: „Справа відродження духовної освіти — це наш прямий обов’язок”

З благословення митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Макарія, в обласному центрі завершила свою роботу ІІІ Всеукраїнська науково-практична педагогічна конференція „Православ’я у сучасному світі”. Священнослужителі, викладачі недільних шкіл та світських навчальних закладів зібралися для того, щоб обговорити шляхи вирішення проблем, що виникають на шляху впровадження курсу „Основи православної культури” в державну систему освіти.
На початку форуму до присутніх звернувся митрополит Макарій. «Вітаю всіх, хто не байдужий до справи формування нашої культурної спадщини, — зазначив він. — Сучасним педагогам потрібно виховувати нашу молодь на прикладі Святих Отців і учителів Церкви. Тільки тоді наша держава буде міцною, а народ відчує себе сильним. Наша історія, а особливо гіркий досвід XX століття, говорять про важливу роль в історії духовного складника. Хотілося б, щоб наша праця на благо дітей, майбутнього нашої Церкви приносила тільки добрі плоди, адже від цього залежить життя майбутніх поколінь”.
Голова Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства і катехізації УПЦ єпископ Полтавський і Кременчуцький Филип назвав ІІІ Всеукраїнську педагогічну конференцію визначною подією в житті нашої країни.
„Питання про духовну освіту завжди було важливим для суспільства, - зазначив владика Филип. - За часи радянської влади ми втратили багато аспектів нашої релігійної традиції. Тож, хто, як не ми, повинні відродити ці традиції? Сильною наша держава буде лише тоді, коли для життєдіяльності Православної Церкви будуть створені оптимальні умови. А Церква в особі свого священноначалля зможе кваліфіковано відповідати на питання сучасності лише тоді, коли на належний рівень вийде наша духовна освіта.
Дуже важливо, щоб наших дітей навчали моралі православні священики. Сьогодні пропонується багато різних форм впровадження у суспільство релігійної етики. Але всі ці форми не мають міцного фундаменту, а отже – і майбутнього.
Змалечку діти повинні знати, хто вони, на якій землі живуть, ким були їхні пращури і, взагалі, куди ми рухаємося. Справа відродження духовної освіти — це прямий обов’язок не тільки нашого Синодального відділу, але й усіх вірних чад Православної Церкви”.
Владика також сказав, що сьогодні в багатьох регіонах України досить успішно викладається курс „Основи православної культури”, а впровадження подібних навчальних програм в усі навчальні заклади країни — справа часу. Учасники конференції з усіх регіонів України одностайно дійшли висновку, що збиратися на подібні заходи треба частіше, адже це дає можливість педагогам поділитися досвідом і допомогти одне одному у подоланні складностей на шляху впровадження духовних цінностей у суспільство.
Добрі плоди приносить тісна співпраця Вінницької асоціації педагогів з Синодальним відділом релігійної освіти, місіонерства і катехізації УПЦ. Завдяки цьому побачила світ книга „Православна культура Поділля”, яка розповідає про відродження духовності в регіоні. Також у книзі йдеться про те, як у часи атеїстичного свавілля православні священики зберігали та примножували християнські чесноти та ідеали, за які в перші віки тисячі людей потерпали від гонінь. Також за підтримки священнослужителів Асоціація педагогів Вінницької області працює над тим, щоб курс православної культури оформити методично.
„Ми розробили концепцію цього курсу, — зазначив педагог Валерій Осипов. — Наразі плануємо розпочати роботу з регіонального формування програми курсу „Основи православної культури”. Ми повинні за допомогою Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації УПЦ зробити все можливе для запровадження викладання православних дисциплін в усі освітні інституції — від дитячих садків до інститутів. Паралельно ми працюємо над тим, щоб розширювати свою організацію: у кожній школі обласного центру, міст і селищ були педагоги, які б розуміли, як правильно викладати „Основи правосланої культури”, а також мали високу кваліфікацію і розуміння того, що вони роблять”.
Підготував Олександр Андрущенко

03.06.2005. КИЇВ. Відкрився музей ікон «Духовні скарби України»

У Києві відбулася небувала подія: вперше за останні 100 років відкрився міський приватний музей. Його назва – «Духовні скарби України». На чотирьох поверхах у будинку по вулиці Десятинній розмістилися кілька сотень унікальних ікон, датованих XV-XVIII століттями.
Творець музею – київський лікар-психіатр Ігор Понамарчук. Практично всі експонати були дивом врятовані. Войовничих атеїстів пережила, наприклад, величезна за розмірами ікона XVI століття зі сценами Страшного суду.
«Мені вдалося зібрати чимало стародавніх церковних книг, є серед них найрідкісніші – рукописні, XVI сторіччя! Їхня виставка ще попереду. У радянський час храми підривали, а книги й ікони спалювали. Але все-таки були люди, які не боялися зберігати святині. Книги маскували за обкладинками томів Маркса й Леніна. А ікони виносили з вогню й, ризикуючи головою, теж ховали», – розповідає директор музею.
Музей Понамарчука – заклад неприбутковий. Навпаки, як стверджує його автор, утримувати музею збитково. Ігор Понамарчук уже відіслав листа до Міністерства освіти, столичного відділу освіти з запрошенням безкоштовно відвідувати музей школярам і дітям дошкільного віку. На жаль, поки що юних і маленьких відвідувачів нема.

03.06.2005. КИЇВ. До Національного художнього музею України передано шість унікальних ікон

Шість ікон, датованих XVII – XVIII cт., передав у фонди Національного музею України черкаський колекціонер Юрій Вязьмітінов. Наукові співробітники стверджують, що подібних надходжень не було в музеї понад чверть століття.
Меценат передав у фонди шість ікон XVII – XVIII ст., різьблені Царські Врата цього ж періоду й чотири картини з традиційним сюжетом «Козак Мамай». Унікальність цих святинь полягає у тому, що вони є пам’ятками доби бароко.
Чотири з шести ікон – образ Богоматері «Нев’янучий Цвіт». У цих образах втілені характерні технологічні й стильові риси зрілого українського бароко, де автентичні художні традиції органічно поєдналися зі світовими образотворчими тенденціями, світлотіньове моделювання й портретна характеристичність — із орнаментальним декором. Точно встановити походження святинь сьогодні складно, однак його можна окреслити територією й оточенням майстрів Лівобережної України, Придніпров’я, Полтавщини, Запоріжжя.
Ікони й Врата – храмові, з іконостасів. Швидше за все, вони були виконані на замовлення і коштом представників козацької старшини. Це, по суті, усе, що змогли сказати експерти, візуально обстеживши ці витвори. Сам донатор міг повідомити ще менше, хіба тільки, що на колекцію він натрапив зовсім недавно в Росії, в одному із приватних зібрань. Художня й етнічна виразність ікон була настільки яскравою, що сумнівів не було: ці твори повинні повернутися додому. Коштовна колекція потрапила до публічного наукового і мистецтвознавчого обліку і тепер є частиною національного культурного надбання України.

31.05.2005. КИЇВ. Насельники Києво-Печерської Лаври здійснюють духовну опіку над пацієнтами Республіканського центру профілактики ВІЛ-СНІДу

Уже багато років при в’їзді на теріторію Києво-Печерської Лаври знаходиться Республіканський центр профілактики ВІЛ-СНІДу. З благословення намісника монастиря архієпископа Вишгородського Павла насельник обителі викладач Київської духовної академії ієромонах Лонгин регулярно відвідує лікарню, служить заздравні молебні та заупокійні літії, проводить пастирські бесіди з медичними працівниками та надає духовну підтримку пацієнтам. Досвід співпраці священнослужителів та співробітників медичних закладів показує, що багато кого сьогодні хвилює питання про те, як співіснувати в межах однієї парафії ВІЛ-інфікованим і звичайним парафіянам. Як сповідати та причащати таких людей, як їм підходити до хреста, як прикладатися до Євангелія та святих ікон? Про це розмірковує голова Синодальної богословської комісії УПЦ архієпископ Львівський і Галицький Августин.
„Ми знаємо, що Церква — це духовна лікарня, але там ми оздоровлюємося не тільки духовно, а й тілесно, — говорить владика. — Святе Причастя треба приймати всім. Звичайно, інфікований повинен постійно радитися зі священиком. Таким людям треба підходити до чаші останніми, як це було під час епідемій холери. Мій батько, священик, десь років сорок тому, коли була хвиля інфекції холери, інструкцій дотримувався, але нікого не залишав без Причастя. Люди не боялися підходити до Святої Чаші і цілувати ікони. Ясно, що в Крові Христовій не може бути ніякої інфекції, а навпаки, вона лікує, зцілює і робить чудеса. Я сподіваюся, що духовний і професійний зв’язок між лікарями і духовенством у цій галузі з часом буде зміцнюватися. Ми виправдаємо довіру тих, хто нам її виявляє”.
Найчастіше священик, який здійснює духовну опіку над ВІЛ-інфікованими, потребує допомоги з боку парафіян. Але ж залучити людей до цієї справи нелегко.
«Кожен хто чує про ВІЛ-інфікованість іншої людини, з одного боку відчуває небеспеку для власного здоров’я, — зазначив насельник Києво-Печерської Лаври ієромонах Лонгин, — а з іншого — хочеться якось підтримати людину та допомогти їй. Особливо це помічається у віруючих людей, яким особливо притаманне бажання робити добрі справи та займатися благодійністю. Але треба бути делікатним, щоб своєю турботою та увагою не нагадувати людині зайвий раз про хворобу, адже це може бути причиною психічного розладу та апатії. Треба намагатися, якщо є можливість, стати другом для хворої людини, розпитувати ж про стан здоров’я дуже обережно. Безумовно такі люди потребують нашої допомоги, але ж допомагати треба обережно. І, нарешті, віруюча людина обов’язково повинна молитися про зцілення хворого ближнього».
Регулярно з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира в столиці проходять практичні семінари з профілактики ВІЛ-СНІДу, які організовує Синодальний відділ благодійності та соціального служіння УПЦ. За словами секретаря Синодального благодійного відділу диякона Іоанна Діденко, сьогодні, на жаль, ставлення вірних чад Православної Церкви до проблеми ВІЛ-інфікованих чітко не визначене.
«Одні говорять, що ВІЛ-інфіковані — це грішники, на яких не треба витрачати час та звертати увагу, — зазначив отец Іоанн. — Другі говорять, що саме грішники потребують духовної опіки. Хтось каже, що Православна Церква працює у цьому напрямку заради політичних дивідентів, а є і такі, що наголошують, ніби саме Церква повинна відігравати головну роль у реабілітації ВІЛ-інфікованих і допомозі їм. Я впевнений, що ця думка є вірним напрямком».
Про плідність взаємодії священиків і лікарів у справі реабілітації ВІЛ-інфікованих свідчать добрі відгути самих пацієнтів та їх рідних, а також численні благодійні та просвітницькі акції, що організовуються спільними зусиллями.
Підготував Олександр Андрущенко