05.04.2004. КІРОВОГРАД. Єпископ Пантелеймон дав відповідь на дилетантські судження журналіста

13 лютого 2004 року кіровоградська "Вечірня газета" опублікувала матеріал краєзнавця, заслуженого журналіста України Юрія Матівоса "Чия ж то свята?" Винесене в заголовок риторичне питання стосувалося святої Єлисавети, "Але чиєї? - ставив питання журналіст — хто, коли і де канонізував Єлисавету? Серед святих Української Православної Церкви, а саме її представники ініціюють повернення назви (мова йде про повернення місту первісного імені Єлисаветград), ім’я Єлисавети не значиться".
2 квітня ця ж газета опублікувала відповідь Юрію Матівосу, підготовлену єпископом Кіровоградським і Олександрійським Пантелеймоном. Владика відзначає, що таке писати міг лише дилетант, людина далека від релігійного життя. Будь-який православний календар, виданий Українською Православною Церквою, засвідчує, що 5 (18 за новим стилем) вересня — день пам’яті пророка Захарії та святої праведної Єлисавети, батьків Іоанна Предтечі, який хрестив Іісуса Христа. У Місяцеслові Мінеї містяться основні відомості про життя і духовний подвиг святої праведної Єлисавети, у пам’ять якої здійснюються служби за особливим чином в усьому православному світі, де шанують канони святої Церкви.
І ще одне риторичне запитання ставив Юрій Матівос: "У Кіровоградській області... зареєстровано 482 релігійні організації 32-х церков. Чому всі общини повинні поклонятися невідомо чиїй святій і чи захочуть вони це робити? Надто віруючі УПЦ Київського патріархату... чи змиряться вони з тим, що покровителькою міста хтось хоче проголосити святу не їхньої церкви?". Владика Пантелеймон відповів на цю тираду таким чином:
"По-перше, чия Єлисавета свята, достоменно відомо. Це свята для віруючих усього православного світу.
По-друге, ніхто нікого не силує поклонятися їй чи ні.
По-третє, святі в усіх православних церквах світу — одні й ті ж. Тож і УПЦ-КП має шанувати святу Єлисавету. Інша річ, яка Церква є канонічною і благодатною, а яка — ні. Але це вже інша тема церковних дискусій.
По-четверте, мова йде про відновлення історичної справедливості, про повернення місту його первісного імені, яке в нього було вкрадено. І нам думається, що віруючий будь-якої конфесії згодиться: нічого красти не можна.
По п’яте, переважної більшості з отих 32 "церков", на які посилається автор, 250 років тому і в помині не було. Усі перші храми в Єлисаветграді були православними. На противагу православ’ю чимало нині зареєстрованих релігійних організацій беруть свій початок з другої половини XIX століття, а ще більше — сформувалися уже в роки незалежності нашої держави внаслідок проповідницької діяльності зарубіжних місіонерів. Тож чи варто відмовлятися нам від нашої історії, від православної культури?»

02.04.2004. ТЕРНОПІЛЬ. Відбулась зустріч архієпископа Сергія з головою Облдержадміністрації з приводу утисків віруючих у регіоні

Відбулась зустріч архієпископа Тернопільського і Кременецького Сергія з головою облдержадміністрації Іваном Курницьким. Приводом для звернення архієрея до представників державної влади стали неодноразові звертання віруючих чотирьох населених пунктів Тернопільщини, у яких досі неврегульовані відносини з прихильниками інших конфесій, на боці яких часто виступають представники державної влади на місцях.
Владика Сергій повідомив державному службовцю, що на сьогодні найбільш напруженими у плані міжконфесійних відносин являються місто Чортків, села Рахманів (Шумського району), Жолоби (Кременецького р-ну) та Гнидава (Збаражського р-ну), де віруючі постійно піддаються різноманітним утискам за релігійні переконання. Зокрема, у селі Гнидава філаретівці, спочатку претендуючи на почергове богослужіння, ввірвались у православний Свято-Покровський храм і вже декілька років підряд, при повній бездіяльності місцевих органів правопорядку, проводять у ньому свої богослужіння. Храм нищиться і потребує капітального ремонту, а, як не парадоксально, за його збереження (згідно документації) несе відповідальність канонічна православна община, що вимушена молитись у пристосованому приміщенні.
Владика просив передати у власність канонічній громаді села Жолоби місцеву Свято-Троїцьку церкву, на яку останнім часом стала претендувати розкольницька громада. Її віруючі чисельністю 15 чоловік мають вільний доступ до сільської каплиці, яка розрахована на ще більшу кількість людей. Така ж сама ситуація відбувається у селі Рахманів.
У Чорткові Єпархіальне управління для тимчасових богослужінь викупило половину житлового будинку. І хоча власники другої частини, фанатично настроєні парафіяни місцевого уніатського храму, чинять віруючим усілякі перешкоди (останнім часом на подвір’ї ними було навіть замкнено туалет) – служби Божі там провадяться постійно. При цьому місцева влада не дає дозволу на виділення місця під майбутню православну святиню, або ж надає його на пустирях, далеко поза межами містечка.
Голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Курницький запевнив архієпископа Сергія у тому, що детально вивчить ситуацію у кожному конкретному випадку і наведе порядок на місцях.

02.04.2004. ЛУГАНСК. Преодолена очередная провокация раскольников

На последней сессии горсовет областного центра окончательно отказал раскольнической общине «Киевского патриархата» в выделении земли в центре города под строительство кафедрального собора. Заявление, написанное на имя мэра Луганска Евгения Бурлаченко, посредством которого малочисленная община представителей УПЦ-КП (едва насчитывает два-три десятка прихожан) активно добивалась выделения земли, возмутило православную общественность. Поскольку на Луганщине реально действуют только две малочисленные раскольничьи общины, которые вообще не имеют никакого влияния на развитие религиозной жизни в регионе, тем более необоснованной стала их претензия на элитный земельный участок. Верующие Луганщины за несколько дней собрали несколько тысяч подписей против такого намерения, которые и были учтены городскими властями.

31.03.2004. МЮНХЕН. Русская Православная Церковь Заграницей обвинила анафематствованного гражданина Денисенко (Филарета), руководителя псевдоцерковной группировки "УПЦ Киевский патриархат", в краже интеллектуальной собственности и разбойничьем издании чужого труда

От имени заместителя Председателя Священного Синода РПЦЗ архиепископа Берлинско-Германского и Великобританского Марка с официальном заявлением по поводу пиратского издания филаретовцами "Закона Божия" прот. Серафима Слободского выступил Секретарь Германской епархии прот. Николай Артемов.

Заявление по поводу издания «Закона Божия»
прот. Серафима Слободского на украинском языке

«Закон Божий» написан протоиереем Серафимом Слободским в Русской Зарубежной Церкви в г. Наяк (США) в 1950-е годы и выдержал четыре издания на Западе. С начала 1990-х гг. он многократно переиздавался в СНГ. Стал стандартным учебником. Теперь эта книга удостоилась перевода на украинский язык. Этот факт следовало бы приветствовать, если бы это произошло порядочным путем. К сожалению, в данном случае мы имеем дело с воровством и подтасовкой.

На украинском издании поставлен знак «копирайта», объявляющий владельцем правами «Украинскую Православную Церковь Киевского Патриархата» (УПЦ-КП). Но издатели не позаботились о получении прав на перевод книги у истинного владельца прав. Книга «Закон Божий» печаталась в типографии преп. Иова Почаевского в Джордан-вилле (США) и мировой «копирайт» на нее имеет Свято-Троицкий Монастырь (там же). В каждом ее экземпляре, соответственно закону указан копирайт, и по-русски напечатано: «все права сохраняются за издательством». Поставить свой значек «копирайта» без указания источника – наглое воровство.

Кто автор, фамилия которого переделана на «Слобiдський»? Где и когда он писал свой «Закон Божий»? Все это скрыто. О том, что этот «Закон Божий» мог быть изначально написан по-русски, читатель может разве что смутно подозревать по формулировке издателей, что в некоторых прежних изданиях «особливо росiйською мовою» якобы уже делались попытки дополнений и некоторых изменений. Утверждаемые издателями переделки исторических страниц в «Законе Божием» при переизданиях на русском языке нам неизвестны.

Издательский отдел УПЦ-КП утверждает это, чтобы оправдать свою вставку в книгу, сверх того заявляя о своем несогласии с некоторыми мыслями автора, особенно, что касается истории Украинской Православной Церкви. Но прот. С. Слободской ничего не писал об Украинской Церкви. Историческая часть «Закона Божия» заканчивается «Крещением Руси», т. е. святыми равноапостольными Ольгой и Владимиром. В те времена была Русь. Прот. С. Слободской, не навязывает исторической концепции в «Законе Божием», тем более об Украине.

Зато это делают украинские издатели: вместо пяти страниц изъятых Издательским отделом УПЦ-КП, вставлена целая часть под названием «Українська Православна Церква», занимающая страницы 350 по 442, т. е. одну седьмую часть всей книги. Вставка, согласно издателям, взята «з наших пiдручникiв», т.е. автокефалистских учебников. Издатели взявшие себе право не соглашаться с некоторыми мыслями прот. С. Слободского (не указывая какими), однако, не предоставляют автору книги никаких прав, лишают его в том числе и права не согласиться с начинкой его книги разными историческими экскурсами. Мог же он в свое время написать об автокефалии Москвы, о реформе Петра 1721 г., о выборах Патриарха Тихона в 1917 г. и т. д. Он этого не сделал. Надо думать, сознательно. Издательский отдел УПЦ-КП не имел никакого права по-своему партийному вкусу «дополнять», пусть и очень приглядевшуюся ему чужую книгу.

Издательский отдел в первую очередь был по международному закону обязан согласовать свое намерение перевода на украинский с обладателями мирового копирайта. Так поступают при переводах на какой бы то ни было язык. А во-вторых, УПЦ-КП вольна издавать сколько угодно своих учебников и исторических книг и ставить на них свой «копирайт», но вставлять другую книгу в уже имеющуюся книгу без разрешения на то владельцев «копирайта» она права не имеет. Пусть издатели, в своем введении упомянули о данном «дополнении», но ведь в целом в этом издании тщательно скрывается источник текста «Закона Божия». Отсюда ясно: мы имеем дело с сознательной подтасовкой.

Расчет столь разбойнической издательской деятельности очевиден: пользуясь автори-тет-ным учебником «Закона Божия», но скрыв его происхождение, разрекламировать «свою» УПЦ-КП. "Рекламный замысел проступает ярко и в том, что во вставленной части больше цветных фотографий руководителя УПЦ-КП, (всего - 23 шт.), чем во всей книге цветных иллюстраций икон Христа Спасителя (их всего 16 шт.)".

Цель скрыть происхождение книги видна еще и в обращении с «Предисловием» нашего автора. «Передмова до українського видання», кроме первых строк, дословно повторяет «Предисловие ко 2-му изданию» книги прот. С. Слободского. Хотя в измененных первых строках нет существенно новых мыслей, но вставлено «українського» и «українських». Зато вычеркнуто указание на «русских детей» в эмиграции и на «иностранную среду». Приспособление к обстоятельствам минимально. Его можно было бы оговорить примечанием, но тогда пришлось бы признать, откуда сам текст, лично подписанный прот. Серафимом Слободским, и датированный 1966 годом. Даже у рецензента, а тем более у простого читателя, создается впечатление, что это предисловие составлено специально для украинского издания («по Слободскому»), и только сравнение с оригиналом показывает, что редакция не трудилась над «переработкой».

Редакция, кроме указанных первых строк, просто представив дословный перевод «Предисловия» прот. С. Слободского, вычеркнула известное рассуждение о. Серафима «о правильном совершении крестного знамения», не только не спросив ни автора, ни его законных наследников, но даже не поставив отточия. Однако, как видно из (выброшенного) текста, для самого о. Серафима лично, как составителя «Закона Божия», этот момент был своеобразным открытием и имел глубоко принципиальное значение. Именно поэтому он завершает пассаж «о крестном знамении» в своем предисловии такими словами: «Да сохранит нас Господь от всяких, даже самых малейших отклонений от исконно-православной веры Христовой». Эти слова поставлены как вводные к последующим пожеланиям о. Серафима... Но редакция Издательского отдела УПК-КП выбросила эти значимые слова. В чем смысл такого пренебрежения не только к автору?

Указан тираж 100.000. Подписано к печати 7.10.2003. На титульном листе значится, что это «третье издание»... Неужели и вправду? Нет, скорее это недосмотр, нередкий при столь объемных жульнических операциях – это всего лишь след того, что кража совершена с третьего издания «Закона Божия».

Все красивые выражения по поводу единства Церкви как Тела Христова во введении и в навязанной о. Серафиму исторической части (которую критиковать здесь не место), а также качественные переплет, бумага, цветные иллюстрации, все обращается на этом фоне против издателей. А практическое соображение, что ведь текст прот. Серафима Слободского сам по себе принесет в своем украинском варианте несомненную пользу, надо еще отделить от факта кощунства, определяемого так: здесь от церковного имени произведены воровство и хитрый обман – при полном пренебрежении волей почившего священно-служителя, с попранием прав верных Церкви издателей «Закона Божия». Сколь неимоверным цинизмом в делах Церкви вообще веет от столь наглой пиратской выходки!

Но при всем этом вполне ясно, что само попрание заповедей, «не укради» и других, духовно изобличает лукавство подобных деятелей, которые «не дверью входят во двор овчий, но прелазят инде» (Ин. 10, 1).

Прот. Николай Артемов
Секретарь Германской епархии Русской Зарубежной Церкви
Мюнхен 18/31 марта 2004 г.

30.03.2004. КИЇВ. Колещатка і гвинтики “епохи Філарета” презентували про нього книгу

У приміщенні агентства “Укрінформ” відбулася презентація чергового опусу, присвяченого найвідомішому розколовчителю Православ’я нашого часу “його святості Філарету” Денисенку. Книга І.Петріва під назвою “Патріарх Філарет” видана львівським видавництвом “Логос”, очевидно, покликана сприяти поширенню серед населення України позитивного іміджу цієї людини.
Перед тим видавництво випустило книги, присвячені Сліпому, Шептицькому та іншим одіозним постатям. Тепер до видання “дослужився” й Філарет. Цікаво, що книгу представляли керівник інституту атеїзму при АН УРСР (сьогодні відділ релігієзнавства інституту філософії при АН України) Анатолій Колодний, радянський парторг (нині головний богослов УПЦ-КП) Дмитро Степовик, та начальник колишнього музею атеїзму (тепер музей історії релігії) міста Львова Володимир Гаюк.
Як і зазвичай, найбільш бездарним став виступ Дмитра Степовика, котрий обвинуватив Прес-службу УПЦ у тому, що “...її ноги ростуть з газети “Комсомольское знамя” – “Независимость”. Він забув, що саме ця газета була єдиною у республіці, що виступила проти ГКЧП (про це навіть є спеціальна постанова Верховної Ради України). І в той час, коли Філарет закликав давити демократію танками – журналісти видання під ці танки лягали. Невже пан Степовик вважає, що українці не заслуговують на краще, чим назвати сучасний період вітчизняної історії “епохою відлученого від Церкви агента КДБ “товариша Антонова”.
“Святіший патріарх Філарет може відкрито і чесно глянути в очі віруючим, бо він їх не зрадив і не покинув їх у скрутні хвилини буття, був завжди і є з ними поряд як відданий їм Пастир, духовний Проповідник” - написано в книзі. Проте для віруючих Філарет більш відомий як клятвопорушник і розкольник, що в скрутну для Церкви хвилину поставив власні інтереси вище загальноцерковних і, рятуючи себе, пішов на розкол Православної Церкви.
Східна мудрість говорить: “Скільки не кажи слово “щербет” – у роті від цього солодко не буде”. Пристосовуючи прислів’я до наших реалій, хотілося сказати організаторам презентації: “Скільки не називайте здеморалізованих клятвопорушників “Людиною з Великої Літери,” – справжня сутність від цього не зміниться .