04.10.2005. РІВНЕ. Освячено фундамент майбутнього Свято-Пантелеімонівського храму, землю для будівництва якого громада чекала 9 років

Цими днями архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій прибув до тимчасового Свято-Пантелеімонівського храму. Після закінчення Божественної літургії владика Варфоломій у співслужінні духовенства Рівненської єпархії звершив молебень на освячення місця під будівництво храму.

У фундамент храму було закладено капсулу з іменами всіх, хто бере участь у його будівництві — фундамент був окроплений святою водою та помазаний святим єлеєм, Архієпископ Варфоломій звернувся до присутніх із словом повчання. Він, зокрема, сказав, що молитися можна на всякому місці, але найсильніша молитва в храмі Божому, де приноситься Безкровна Жертва Тіла і Крові Господньої. „Тут перебуває особлива благодать, бо тут ми єдиними вустами і єдиним серцем славимо Господа, співаємо „Господи помилуй” і „подай Господи”, і Милосердний Господь завжди вислуховує нас і подає все потрібне для нашого спасіння. А щоб цей день краще запам’ятався для присутніх Владика Варфоломій окропив всіх святою водою.

В 1994 році було зареєстровано статут релігійної громади УПЦ Свято-Пантелеімонівського храму мікрорайону Ювілейного міста Рівного. Починаючи з цього моменту настоятель храму протоієрей Тарасій Грищенко і церковна громада протягом дев’яти довгих років добивалася отримання місця під будівництво храму. Однак, всі ці роки, через втручання депутатів міської ради та народних депутатів Верховної Ради, на прийняття позитивного рішення годі було й чекати. Богослужіння проводилися в непристосованому орендованому приміщенні, яке було переобладнане під тимчасовий храм.

Та, нарешті, 20 лютого 2003 року сталася радісна подія, на яку так довго очікували - сесія міської ради прийняла рішення про виділення земельних ділянок під будівництво двох православних храмів УПЦ, один з яких – Свято-Пантелеімонівський. Отримавши місце для майбутнього храму, громада і отець Тарасій вирішили спочатку збудувати тимчасовий храм, щоб безперервно звершувати богослужіння, оскільки, закінчувалася оренда приміщення в якому проводилися богослужіння. З допомогою Божою поставлену мету було досягнуто. За досить короткий термін було зведено приміщення тимчасового храму. Однак, церковна громада не зупинилася на досягнутому, згодом було закладено фундамент на постійний храм.

Володимир Плисюк, Рівненська єпархія

04.10.2005. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Селище Аркадієвку прикрасив новий храм

Цими днями архієпископ Хмельницький і Шепетівський Антоній запалив ще одну лампаду духовного життя Хмельницької єпархії — освятив новий храм в селі Аркадіївка Хмельницького району. Потім архієпископ Антоній звершив Божественну літургію в співслужінні священиків Хмельницького благочиння. У своєму слові владика сердечно подякував причетним до будівництва храму, а також закликав усіх об’єднуватися навколо храму і молитися Богу, щоб Господь і надалі подавав Свою милість люблячим Його. Потім Владика нагородив медалями та грамотами тих, хто узяв участь у будівництві селищної церкви.

04.10.2005. МУКАЧЕВО. Найстарішому клірику єпархії — 70!

Цими днями єпископ Хустський і Виноградівський Агапіт на запрошення благочинного Іршавського району протоієрея Георгія Чулей, який, до речі, є одним із найстарших кліриків Мукачево-Ужгородської єпархії, відслужив Божественну літургію в храмі села Білки Іршавського району. Після закінчення богослужіння відбувся урочистий хресний хід. Потім владика звернувся до всіх присутніх зі словом настанови, привітав настоятеля храму з 70-літтям і побажав усім присутнім прихожанам та гостям Божої допомоги. Владика закликав на всіх Боже благословення.

04.10.2005. ЧЕРНІГІВ. Свято-Введенська обитель потребує допомоги

Свято-Введенський жіночий монастир у Ніжині заново відродився сім років тому. Навести лад на занедбаній території допомогли прихожани, котрі зібрали й вивезли понад 100 машин сміття...

За словами архієпископа Філарета Чернігівського, монастир 1634 року заснувала вдова стародубського полковника Ганна Бриславська. Бажаючи присвятити залишок свого земного життя молитві за душу спочилого чоловіка, вона придбала ділянку землі та звела навколо власного житла келії для старих і бідних, а також дві церкви: Введенську та святого пророка Іллі.

Проіснувавши понад три століття, в 1936 році обитель була закрита. Нині тут спасаються близько 20 насельниць віком від 16 до 80 років. Приїхали вони з різних регіонів України, однак більшість – киянки. Чим займаються сестри, які залишили світ? Моляться за нас, грішних (а служби в монастирі ой які тривалі!), обробляють город, трудяться на будівельних роботах, тут діє і швейна майстерня.

У Свято-Введенському монастирі Ніжина зберігаються православні святині: чудотворні ікони Божої Матері Толгська та “Достойно є...”, ковчег з частками мощів преподобних Іова та Амфілохія Почаївських. Список мироточивої чудотворної ікони Божої Матері Толгської написаний в XVI ст. і знаходився в Толгському жіночому монастирі Ярославської області. Взимку 2000 року ігуменя обителі Варвара передала ікону до Ніжина. З появою святого образу в монастирі за щиросердними молитвами відбуваються зцілення. Список чудотворної ікони “Достойно є...” написаний на святій горі Афон в 1885 р. З теплою радістю зустрічають сестри паломників і всіх тих, хто прагне помолитися чи потрудитися на славу Божу, на благо цієї святині та власної душі.

Свято-Введенська обитель потребує матеріальної і молитовної допомоги. Адреса: вул. Авдіївська, 44-а, м. Ніжин. Тел. (804631) 2-41-76. Від вокзалу їхати автобусом №3 до зупинки “Площа”.

04.10.2005. КИЇВ. У головному Свято-Пантелеімонівському соборі обителі у Феофанії встановлено і освячено новий іконостас

Важко повірити сьогодні, що донедавна над мальовничими пагорбами Феофанії як жахливий докір людству височіли руїни цього красеня собору. Зведений за проектом архітектора Єрмакова храм освятили на честь святого великомученика Пантелеімона 1914 року.

Доля його, як і Православної Церкви, була трагічною. Хоча й не зруйнували собор у безбожницькі часи, але богослужіння тут припинилися одразу після революції. Відомо, що червоноармійці закатували в храмі іноків-художників, які розписували склепіння і відмовились припинити свій послух.

Нищівного удару зазнав храм у 41-му — під час оборони Києва він потрапив під мінометний обстріл. А після війни його використовували як полігон, де проводили експерименти з вибухами направленої дії. І лише у травні 1990 року собор передали Українській Православній Церкві. Це було згарище.

Відродити храм було нелегко. Численні парафіяни Свято-Пантелеімонівського собору, як і його настоятель ігумен Серафим, пам’ятають – як по крихтах з Божою допомогою відновлювали святиню. Тому завершення іконостаса та освячення його Блаженнішим Митрополитом Володимиром стало тут справжнім святом.

Хвалити Богові відродилося і монастирське життя у Феофанії. Жіноча обитель нараховує сьогодні 57 монахинь та послушниць. Саме їхньою працею Свято-Пантелеімонівський собор нині такий ошатний. А намолене місце збирає до храму, як і колись, сотні віруючих.