06.12.2005. КИЇВ. Журнал «Кореспондент» характеризує Українську Православну Церкву як найавторитетнішу суспільну інституцію в країні

Черговий номер журналу «Кореспондент» за 3 грудня має незвичну обкладинку. На перший погляд здається, ніби співробітники редакції навмисно помістили на обличчі видання портрети голів трьох найвпливовіших у країні юрисдикцій, щоб зрівняти православних, представників Київського патріархату та греко-католиків. Усе стає на свої місця лише після знайомства зі статтею «Почем звонит колокол» Ірини Соломко.

Щоб дізнатися, де Церква бере фінанси для свого існування, авторці, мабуть, довелося відвідати чимало храмів і поспілкуватися з багатьма священнослужителями. Досліджуючи джерела доходів Української Православної Церкви, важко знайти щось нове. Все у православних і сьогодні так само, як було і в Євангельські часи. Разом з простими віруючими за втіхою до Церкви приходить чимало людей, які займають високі посади, а згодом вони самі допомагають священнослужителям будувати храми, фінансово підтримують соціальні та доброчинні акції православних громад; буває навіть таке, що керівники місцевих підприємств чи представники органів влади сприяють священику у вирішенні матеріальних проблем, які заважають розбудові повноцінного прихідського життя чи проведенню місіонерської діяльності.

«Крім цього, свої бюджети мають монастирі та єпархії — в останніх завдяки меценатам є великі гроші», — все це теж правда — гроші в монастирях і єпархіях завжди були, є і сьогодні. На жаль, часто під єпархіями розуміють лише обласні центри або великі промислові міста, такі як Київ, Харків, Сімферополь, Донецьк. Але ж є в Українській Православній Церкві такі єпархії, як Конотопська, Сарненська, Овруцька, Тульчинська, Кам’янець-Подільська, в яких населення отримує прибуток значно менший, ніж мінімальний прожитковий мінімум. І під монастирями слід розуміти не тільки Лаври або великі ставропігійні обителі. Багатьом історичним осередкам чернечого життя доводиться сьогодні поставати з руїн, долаючи наслідки атеїстичної руйнації. Помиляється той, хто вважає, ніби бані лаврських соборів завжди виблискували золотом.

Важко не звернути увагу на репліку про те, що «духовні лідери вітчизняного православ’я бюджети своїх церков не називають, а пояснюють це непрозорістю фінансових відносин у державі». Тут, напевне, мова йде не про Українську Православну Церкву, адже в інтерв’ю кореспонденту цього ж журналу за 26 листопада Блаженніший Митрополит Володимир наголосив, що коливання цифри бюджету Церкви не залежить від політичного чи економічного становища в країні.

Ніхто не збирається відмовлятися і від того, що за хрестини, вінчання та поховання в храмах беруть гроші; звичайно за це встановлені конкретні ціни, але слова про те, що до того, хто заплатить більше, краще ставляться у храмі, теж важко застосувати до Української Православної Церкви.

«Частіше віруючий сам вирішує, скільки йому платити. Як правило, люди дають по 200 гривень або доларами. Ми не відмовляємося. Якщо просять повернути решту, повертаємо», — розповів Дмитро Степовик.

«Священики говорять, що за недільне богослужіння в храмі можуть зібрати від кількох сотень до кількох тисяч гривень», — зазначається далі в публікації. Справді, досвід показує, що в хвилини скрути чи проблеми когось із віруючих громади збирали великі суми грошей, які йшли на повернення боргу за квартиру, підтримання здоров’я хворого чи, навіть, рятування життя.

Говориться в статті «Почем звонит колокол» і про великі черги людей, які збирають у монастирях чесні мощі святих угодників Божих. Не треба бути генієм, щоб здогадатися, що паломники чимало жертвують на обителі. Але ж яким треба бути далеким від Церкви та не поважати священнослужителів, щоб думати, ніби ченці мандрують зі святинями не для того, щоб вірні помолилися біля мощей або вклонилися чудотворній іконі, а щоб набити церковні скриньки грошима.

Далі наводяться слова намісника Києво-Печерської Лаври архієпископа Вишгородського Павла про те, що важко було б монастирю, якби ченці жили лише на пожертви віруючих. За його словами, тільки одне опалення лаврських корпусів щомісяця потребує чималої суми грошей. Цим і пояснюється те, що ченці не лише звершують богослужіння, але й трудяться на монастирському господарстві.

Окрема частина публікації присвячена меценатам, які допомагають Церкві вирішувати матеріальні проблеми. Завершується стаття короткою порівняльною характеристикою нерухомості релігійних громад.

Прикрашають публікацію «Почем звонит колокол» результати соціологічного опитування, які свідчать, що більшість українців вважають себе православними християнами. Як логічне доповнення подаються статистичні дані Державного департаменту у справах релігій станом на 1 січня 2005 року, які зайвий раз підтверджують, що Українська Православна Церква — найчисельніша в країні. Саме цим і пояснюється її першість і впливовість у сучасному суспільстві.

Олександр Андрущенко

05.12.2005. КИЇВ. Міська влада виділила 150 тисяч гривень на подарунки дітям-сиротам до дня Святого Миколая

На проведення свята святого Миколая для дітей-сиріт з малозабезпечених київських сімей міська влада виділила 150 тисяч гривень. Ці кошти у рамках виконання міської комплексної програми «Турбота» буде перераховано Управлінню у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці КМДА.

Зокрема, Управління організує для дітей-сиріт виставку у Національному цирку України (19 грудня о 13.00), вручення святкових подарунків (21 грудня), соціальну акцію-привітання від Київського міського голови зі святом Святого Миколая для дітей, хворих на туберкульоз (22 грудня).

01.12.2005. КИЇВ. «Піст без молитви перетворюється на фізіотерапевтичну процедуру», — написала газета «Хрещатик» про Пилипівку

Так висловився завідувач канцелярії Київської Митрополії кандидат богослов’я архімандрит Антоній в інтерв’ю газеті «Хрещатик» від 29 листопада. «28 листопада у православних християн розпочався Різдвяний піст, який у народі називається Пилипівкою, — йдеться у публікації «Два крила для очищення душі». — І хоча дехто вважає постування зовсім не обов’язковим, мовляв, і без того організм ослаблений, та й грошей на повноцінну вегетаріанську їжу не вистачає, архімандрит Антоній переконаний: піст дає відчуття невимовної радості й очищує не тільки тіло, а й душу.» Він розповів про те, як зародилася традиція постування.

«У часи Старого Завіту постували перед особливо важливими подіями, або ж щоб прийняти правильне рішення, — говорить отець Антоній. — Із народженням Церкви Христової було започатковано одноденні пости щосереди і щоп’ятниці на згадку про зраду та розп’яття Сина Божого. Пізніше вірні започаткували багатоденне постування на честь народження Спасителя, Його Воскресіння, Успіня Пресвятої Богородиці, святих апостолів Петра і Павла.»

Йдеться у публікації також про безпечність постування для людського організму з точки зору медицини. За словами отця Антонія, історія Церкви не знає жодного випадку, коли б піст комусь зіпсував здоров’я. «Утримання від їжі не має бути самоціллю, — зазначив архімандрит Антоній. — Головною метою має стати стриманість і обмеженість у розвагах, розмовах та стосунках з людьми. Цей період має підготувати й оновити нашу душу.»

Отець Антоній розповів про те, що дозволено вживати в піст, і порадив, як знайти золоту середину, враховуючи нездорову екологічну ситуацію, напружене життя та наслідки техногенних катастроф. Він також підкреслив, що, частково відступаючи від вимог до харчування, бажано компенсувати це іншими обмеженнями. Батюшка пригадав, як з дитинства його мама навіть закривала хустинкою на весь пісний період телевізор. «І ми, малі, чекали Різдва не задля того, щоб його ввімкнути. Ми прагнули свята, коли можна буде піти поколядувати.»

Значна частина інтерв’ю присвячена розповіді про гармонію між фізичним утриманням і молитвою, якої повинні дотримуватися православні віруючі під час посту.

Насамкінець автор публікації журналіст Тетяна Кузьмичова додає рецепти пісних страв — на допомогу православним господаркам.

Олександр Андрущенко

01.12.2005. КИЇВ. «Ювілейні урочистості Блаженнішого Митрополита Володимира — це свято однієї великої доброї родини, назва якій Українська Православна Церква»

Про це читачі можуть дізнатися з чергового номеру газети «Хрещатик» від 29 листопада, де надрукований репортаж з головної сцени України — Національного палацу «Україна», де 23 листопада відбулися урочистості з нагоди 70-річчя Предстоятеля Української Православної Церкви. Назвою матеріалу стали слова голови Верховної ради Володимира Литвина, з якими він звернувся до Блаженнішого владики: «Апостол совісті й віри». За словами автора публікації редактора газети Геннадія Кириндясова, «це було хвилююче свято, на яке зібралися священики й державні мужі, політики й артисти... Під розмірений перегук дзвонів і постійні оплески на сцену, прикрашену квітами, вийшов ювіляр, Духовний Пастир». Далі автор у живій формі розповідає про урочистий вечір, пригадує всіх, хто виходив на сцену привітати Блаженнішого Митрополита Володимира, хто звертався до нього з найкращими побажаннями до й після концерту.

«Зі словами «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни» Предстоятель нашої Церкви зійшов у залу, поступившись на сцені місцем відомим артистам», — йдеться у статті. Всі вони подарували ювіляру свої найкращі, найвідоміші та найулюбленіші пісні. По-особливому відгукується Геннадій Кириндясов у своїй публікації про хорові колективи, які вийшли на головну сцену країни, щоб подарувати Блаженнішому Митрополиту Володимиру, а разом з ним і усім присутнім добрий настрій, натхнення та надію на світле майбутнє.

Публікація пронизана добром, повагою до Архіпастиря. Геннадій Кириндясов дає зрозуміти, що врочиста Академія з нагоди ювілею стала не просто прямим ефіром для політиків і концертом для артистів. Це свято великої дружньої родини — вірних чад Української Православної Церкви, а також тих, хто підтримує з віруючими країни Євхаристичне та молитовне спілкування — представників усіх Помісних Церков. Багато з тих, хто прийшов того дня до палацу «Україна», знають Блаженнішого Митрополита Володимира особисто, чимало гостей читали його праці, слухали проповіді чи зверталися за духовною підтримкою.

Прикрашає публікацію «Апостол совісті і віри» фоторепортаж з ювілейного вечора Блаженнішого Митрополита Володимира. На світлинах Володимира Струмковського —Предстоятель Української Православної Церкви, українські ієрархи, священнослужителі, представники всіх Помісних Православних Церков, перші особи держави та артисти.

«Відгримів оркестр. Стихли пісні ювілейного концерту. Але ще довго не змовкало у душі відлуння його багатоголосної заздравиці: «Многая літа!» Попри пізній вечір, до Архіпастиря тяглися за благословенням і старий, і малий. І Предстоятель, неквапливо йдучи «живим коридором», нікому не відмовляв: нехай осилить дорогу до храму кожен, хто на неї ступив...», — так закінчується публікація Геннадія Кириндясова.

Олександр Андрущенко

29.11.2005. КИЇВ. В інтерв’ю журналу «Кореспондент» Блаженніший Митрополит Володимир висловив ставлення Церкви до державотворення та діючого законодавства

У черговому номері журналу «Кореспондент» від 26 листопада надруковано інтерв’ю з Блаженнішим Митрополитом Володимиром. Головною темою публікації Анни Мороз стало ставлення Предстоятеля Української Православної Церкви до об’єднавчого собору Київського патріархату та УАПЦ. «З точки зору світового Православ’я, Київський патріархат не є Помісною та й Церквою взагалі, — зазначив Блаженніший владика. — Те, що об’єднавчий собор не відбувся, — це приклад того, що всі ці дії не мають для цього підстави. А об’єднання може статися лише після покаяння розкольників, повернення їх у лоно Церкви. Лише за таких умов можливий конструктивний діалог стосовно створення єдиної Української Православної Церкви.»

Висловив Блаженніший Митрополит Володимир і свої міркування з приводу позиції Української Православної Церкви в суспільстві. «Сьогодні у Святої Церкви є всі можливості для нормального розвитку та виконання своєї благородної місії, — сказано у публікації. — Єдина проблема — церковний розкол, що стався у 90-х роках і який до сьогодні приносить людям чимало болю. Але я вірю, що розкол в українському православ’ї — справа часу. Згодом в Україні обов’язково буде єдина Помісна Церква.»

Предстоятель Української Православної Церкви наголосив, що зміна влади не вплинула на становище Церкви в суспільстві. «І в оточенні нинішнього Президента є люди, які підтримують православних християн. Зміна влади не вплинула на кількість прихожан у храмах.»

Розповів Блаженніший владика також про складнощі, з якими стикаються священнослужителі під час будівництва храмів, і започаткування тих чи інших соціальних проектів. Але, не дивлячись на складне матеріальне становище духовенства та віруючих, соціальне служіння та благодійна діяльність Української Православної Церкви залишається на високому рівні, адже «тільки в Київській області священики утримують декілька церковних будинків для людей літнього віку і допомагають дитячим інтернатам». Архіпастир підкреслив, що бюджет Церкви не залежить від економічних показників у країні та від того, який Президент стоїть при владі. «Бюджет залежить від становища Церкви в суспільстві, а кількість прихожан УПЦ постійно зростає.»

На запитання, як би Ви охарактеризували відносини українського православ’я з Москвою, Предстоятель Церкви відповів: «Ми маємо повну незалежність від Московської патріархії. Її нам дарував Собор відразу після проголошення незалежності України».

Насамкінець Блаженніший Митрополит Володимир висловив своє добре ставлення до державотворення та діючого законодавства. За його словами, православні віруючі брали і будуть брати участь у виборах до органів державної влади. Стосовно майбутніх парламентських виборів Блаженніший владика зазначив: «Я вже зараз молюся, щоб вони закінчилися з найбільшою користю для країни та наших людей».

Також у номері надрукована порівняльна таблиця Державного департаменту у справах релігій, з якої видно, що Українська Православна Церква за кількістю єпархій, приходів, священнослужителів, монастирів і насельників посідає перше місце в суспільстві.

Олександр Андрущенко